Ви всі, напевне, знаєте, що найвище дерево на світі -- секвоя вічнозелена, вона ж секвоя берегова, вона ж redwood за червоний колір деревини. Цікаво, що в Каліфорнії, де ця секвоя росте, досі маловідомим є походження назви знаменитого дерева. Хтось вважає, що це щось з латинської через іспанських місіонерів, хтось чує індіанські корені, але то все міфи. Якщо не полінуватися і пошукати, можна вичитати, що вперше цю назву запропонував лише в 1840-х роках австрійський ботанік Стефан Ладислав Ендліхер, який ніколи в Америках не був, а жив і працював у Відні. І вже зовсім мало хто знає, що коло витоків цеї назви цілком випадково був наш земляк, Зиновій Самборак з Товмачика. З тих Самбораків, де майже самі священники, он, Зенків стрийко був аж цілим деканом у Снятині. Зенко, на відміну від родичів, священником не став, бо зовсім не мав вуха до співу чи до іноземних мов. Знав українську, трохи польську, а вже німецьку -- майже ніяк. Зате був спостережливий, не дурний і дуже добре знався на рослинах, тому вивчився на лісника і працював у повітовому лісництві, доглядаючи і висаджуючи ліси від Прута і аж до полонин. І коли з Коломиї написали, що якийсь професор у Відні заснував ботанічний сад і зараз шукає когось, аби привіз і допоміг правильно висадити трохи автентичних карпатських дерев, то сам зголосився на то, а за два місяці уже доставив до столиці чотири вози різних саджанців, від жерепів з Делятина до тисів з Княждвору.
    Професор Ендліхер прийняв Зенка приязно і навіть показав свою роботу зі складання класифікації рослин. На столі якраз були викладені гербарій і малюнки якогось дивного дерева, дуже віддалено схожого на смереку, але інакшого від усього, що Зенко коли-небудь бачив.
    - Що се таке? Co to za drzewo? е-е-е... Was ist das? - всіма мовами одночасно спробував запитати здивований українець.
    На що пан професор з несподіваним запалом почав відповідати німецькою, що це sehr grossen Baum, величезне дерево, високе, аж до самого неба, шкода лише, що він, хоч і ботанік, не знає, як воно називається. Вся та німецька балачка настільки очевидним чином пролітала попри Зенкові вуха, що професор Ендліхер спинився і спробував згадати, що він теж колись вчився на священника, і трохи знає латину, як там буде дерево-до-неба... небесне дерево:
    - ... Arbor celesta. Celesta!
    - Нє-нє-нє! - закрутив головою Зенко. - Я добре вижу що се не листя, се хвоя! Се хвоя!

    Віденський професор був так вражений професійністю карпатського лісника, що одразу повірив, що той знає і це дерево також, то так і записав: "sequoia".